Венера, яка знаходиться по сусідству з нашою планетою, викликає особливий інтерес у дослідників. Орбіти двох небесних тіл перетинаються під кутом 3,5°. Довгий час вчені припускали, що “земна сусідка” – це саме те місце, де може існувати життя. Однак після першого польоту на Венеру, вивчення її клімату та складу, стало зрозуміло, що вона непридатна для зародження життя.
Розташування Венери
Відстань між другою планетою та Землею не є постійною. Через ретроградний рух Венера може займати два діаметрально протилежні положення. Вона може розташовуватися між Сонцем і Землею, і в цей період відстань від нас до другої планети становить 38 млн км. Через 584 дні, коли Сонце опиняється між Землею і Венерою, відстань збільшується до 258 млн км. Періодичність запусків космічних апаратів до “ранкової зірки” залежить від розташування небесних тіл.
Скільки летіти від Землі до Венери?
Час польоту до Венери залежить від кількох ключових факторів: початкової швидкості космічного апарата, обраної траєкторії та, звичайно, відстані між двома планетами в момент старту. Розрахунки показують, що мінімальний час подорожі може значно відрізнятися залежно від цих умов.
Якщо запуск відбувається в момент найбільшого зближення планет (це приблизно 38 млн км), то досягнення Венери може зайняти від 97 до 120 днів, що еквівалентно 3–4 місяцям у дорозі.
Коли відстань становить 41–42 млн км, політ може тривати трохи довше – від 110 до 150 днів.
А от у ситуації, коли Венера перебуває на максимально можливій відстані від Землі (приблизно 258 млн км), подорож тривала б значно більше часу і стала б практично нереалістичною для здійснення.
Саме тому всі місії плануються на періоди, коли Венера найближча до нас. Для порівняння, у 1962 році американський зонд “Маринер-2” подолав шлях до Венери за 110 днів, а запущений у 2005 році апарат “Венера-експрес” витратив на цю подорож 153 дні. Ця різниця у тривалості пов’язана з різними орбітальними умовами та особливостями запуску.
Чи може політ займати роки?
Можливо, у вас виникає питання: чи існує ситуація, коли подорож до Венери триватиме роками? Насправді, такого сценарію немає, адже польоти плануються так, щоб використовувати оптимальні вікна запуску. Якби місія стартувала в невигідний момент, це не лише значно подовжило б шлях, а й вимагало б значно більше ресурсів для корекції траєкторії.
Отже, навіть у найповільнішому варіанті, з урахуванням усіх обмежень, подорож до Венери ніколи не триватиме роками – максимум кілька місяців.
Підготовка до першого польоту на Венеру
Перший космічний апарат, який був відправлений для вивчення другої планети, називався “Венера-1”. Його було запущено в 1961 році. Однак до пункту призначення радянський корабель так і не долетів. Зв’язок із ним припинився через п’ять днів після старту. Фахівцям не вдалося скорегувати траєкторію станції, через що вона пройшла повз свою ціль на відстані 100 тис. км.
Щоб уникнути подібних невдач, було важливо вирішити низку завдань:
- Час прибуття до пункту призначення. Необхідно було розрахувати час польоту з урахуванням земного тяжіння, а також впливу потоків сонячної енергії в космічному просторі. Апарат мав увійти в атмосферу Венери так, щоб не перервався зв’язок із Землею.
- Перебування в космічному просторі. Щоб апарат не вийшов із ладу через атмосферні особливості Венери, слід було заздалегідь розрахувати період перебування на поверхні “ранкової зірки”.
- Визначення найближчого розташування до Землі. Для забезпечення надійного радіозв’язку Венера мала бути на мінімальній відстані від Землі.
Успішні польоти
Першим космічним кораблем, якому вдалося досягти “ранкової зірки”, став “Маринер-2”. Його було запущено в 1962 році, через півтора року після старту першого апарата. До Венери він дістався за 110 днів. Завдяки йому вдалося дізнатися про швидкість обертання планети, високий тиск, відсутність магнітного поля, а також щільність хмарного покриву “земної сусідки”.
Венера довгий час була об’єктом досліджень вчених і є однією з перспективніших планет у Сонячній системі. Попри складні умови на її поверхні, космічні місії допомогли нам дізнатися більше про її атмосферу, клімат і геологічні особливості. Ось кілька ключових місій, які зробили найбільший внесок у вивчення цієї загадкової планети.
| Космічний апарат | Країна | Дата запуску | Тип місії | Основні досягнення |
| Mariner 2 | США – NASA | Серпень 1962 | Проліт | Справжній прорив, бо це перша успішна міжпланетна місія. Отримано дані про температуру та радіаційний пояс Венери. |
| Venera 4 | СРСР – Лавочкін | Червень 1967 | Атмосферна місія | Вперше в історії занурення в атмосферу іншої планети та передача даних. |
| Mariner 5 | США – NASA | Червень 1967 | Проліт | Детальне дослідження атмосфери Венери, застосовано радіохвилі. |
| Venera 7 | СРСР – Лавочкін | Серпень 1970 | Посадковий апарат | Ще один прорив, бо це перша м’яка посадка на іншу планету. Вдалося передати температурні показники з планети. |
| Venera 9 | СРСР – Лавочкін | Червень 1975 | Орбітальна і посадкова місія | Тут взагалі цікаво, бо це перше зображення поверхні Венери. |
| Pioneer-Venus 1 | США – NASA | Травень 1978 | Орбітальна місія | Вивчення магнітного поля, температури та склад атмосфери Венери. |
| Venera 13 | СРСР – Лавочкін | Жовтень 1981 | Посадковий апарат | Не тільки перші кольорові фото поверхні Венери, а ще й записано звуки планети вперше в історії. |
| Magellan | США – NASA | Травень 1989 | Орбітальна місія | Зробили радарне картографування понад 98% поверхні Венери. |
| Venus Express | Європа – ESA | Листопад 2005 | Орбітальна місія | Дослідження атмосфери. Дізналися про шторми та спостерігали за змінами клімату. |
| Akatsuki | Японія – JAXA | Травень 2010 | Орбітальна місія | Перша японська місія до Венери. Йде спостереження за кліматом та глобальними вітрами. |
Політ людини
Починаючи з 1960-х років і донині, на другу планету відправлялися виключно космічні апарати. Для того щоб досягти поверхні “нашої сусідки”, знадобиться небагато часу. Однак досі не винайдено технологій, які могли б захистити людину від пекельної спеки та кислотних опадів. Проте вчені з НАСА не виключають такої можливості в майбутньому.
Плани дослідників щодо висадки людей на поверхню Венери змінюються щороку. Для підкорення “земної сусідки” вчені пропонують використовувати дирижабль HAVOC, всередині якого буде все необхідне для підтримки життя. Розміри апарату становлять 129 метрів.
Через високий тиск на поверхні “ранкової зірки” астрономи пропонують висадку на висоті 50 км над поверхнею. Тиск у верхніх шарах атмосфери буде дорівнювати одній атмосфері, а температура повітря трохи вище 70°C, що є прийнятним для людини.
0 коментарів